Ільіна Ю.М. (Київ)

 

НАУКОВИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМАТИКИ УСПІХУ
ТА УСПІШНОСТІ

 

В статье представлено краткое исследование истории вопроса успешности, анализ соответствующей литературы. Выделены базовые критерии и принципы психологических понятий «успех и успешность» и обоснована их мультидисциплинарная база.

Ключевые слова: успешность, успех, ментальная модель, модель успеха, кросскультурные модели поведения.

 

The article presents a brief research in the history of the problem of success, as well as the analysis of corresponding literature. The basic criteria and principles of psychological concepts of success and successfulness are elicited, and their multidisciplinary basis is justified.

Keywords: successfulness, success, mental model, model of success, crosscultural models of behaviour.

 

Суб'єктивізація-об'єктивізацiя терміну «успіх», його категоризація, різноманітні концепції і моделі цікавили і продовжують цікавити різні наукові напрямки, такі як філософія, соціологія, політологія, економіка, теорія управління. Прикладні аспекти даної теми хвилюють усіх: як прагнення до досягнення – «бути успішним» або через протестні реакції - «не це головне». Поляризація суспільства довкола теми успішності (є прибічники моделі «в житті є місце лише успішним», є опоненти «суспільство марно вимагає від індивідуума бути успішним – це призводить до депресій, емоційних травм, не всім же бути успішними») так само побічно доводить важливість даної проблематики для фундаментальних наукових досліджень.

Ми провели аналіз психологічної, як наукової, так і науково-популярної літератури, який показує, що в пострадянських країнах, а також в країнах Європи і США на даний час немає розвиненої єдиної психологічної теорії успішності, а є велика кількість мозаїчних уявлень. Часто роботи на цю тему межують з езотеричними, ненауковими, запропоновані в них висновки є необґрунтованими. При цьому в Росії та Україні існує психологічна комплексологія, часто наявне архетипове неприйняття успішності, немає культури успіху, немає моделей успішності. Не існує єдиного психологічного визначення життєвого успіху особи. При цьому суспільство гостро потребує таких досліджень, через те що пострадянські реалії змінили систему уявлень про життя, а розробленої моделі успіху-неуспіху в ньому не існує. У даній статті ми пов'язуємо розробку моделі успішності з функціонуванням ментальних моделей, оскільки саме ефективна ментальна модель дає суб'єктові переживання, відчуття, визнання успіху та надає можливість вибудувати власну поведінкову та мисленнєву модель життєдіяльності, що приведе до очікуваних результатів[8].

Розглянемо етимологічний аспект питання. Слово успіх – слов'янського походження, але конотація поняття в нашому суспільстві найчастіше несе в собі наліт або західної, або східної філософії, відповідного світовідчуття. Психологічний термін «успіх» як визначення вимагає в свідомості (тут: в ментальній моделі) людини мати уявлення про успіх і його критерії (докладніше див. нижче). У тлумачних словниках російської мови термін «успіх» розглядається поряд з такими термінами як «встигнути» (рос. успеть), «успішний»; етимологія і семантичний вміст слова успіх означає «встигнути»; успішна людина – це людина, яка «робить щось вчасно», уміє погоджувати свої плани і домагання з реальними координатами суспільного часу, грамотно досягає своєї мети з мінімальними витратами енергії, в гармонії з життям в цілому, особистими обставинами і з самим собою [10].

Ми проаналізували семантику поняття та психолінгвістичне значення слів «успіх - успішність» в інших мовах. Так, наприклад, в англійській мові є три базові терміни: success (від латинської результат як досягнення мети, високе становище), progress (просування, розвиток), luck (талан). У японській є поняття «сейко»(успіх, досягнення мети, що складається з ієрогліфів – зброя, робота та перевага, міць, сила). В німецькій мові існує п’ять термінів: Erfolg (успіх, удача, результат, досягнення, перевага); Fortschritt (успіх як прогрес); Leistung (виконана робота, успіх, досягнення, результат роботи); Errungenschaft (досягнення, здобуття); Ersprießlichkeit (плідність, успіх, успішність, користь, вигода).

В латинській мові і, відповідно, у похідних – французькій, італійській, іспанській тощо – є більше десяти понять «успіх»: accessio (успіх; приступ - короткочасне явище; приріст; збільшення; придаток), emolumentum (успіх, результат, користь, вигода), eventus (кінець, результат, успіх, випадок, доля, участь); exitus (вихід, ціль, привід, розв’язка, результат, успіх, смерть); fortuna (судьба, участь, кінець, успіх, майно); felicitas (плодючість, щастя, успіх, вдача, благополуччя); processus (урочистий вихід, рух уперед, процес, успіх, вдача, натиск); prospera (сприятливі обставини, успіхи); proventus (поява, ріст, врожай, достаток, розвиток, процвітання, успіх); successio (спадкування, поява, успішне завершення, успіх).

В мові хінді є слово (вимовляється як «сіксес»), що позначає поняття «успіх, робота», в арабській мові є три базові терміни: успіх, перемога, врегулювання. Іврит має сім термінів, що позначають це поняття: успіх, досягнення, рух, охоплення, прогрес, заохочення, процвітання. Кримськотатарська мова має три терміни, що близькі за значенням: muvafaqiyet (характер); yutuq (виграш); rağbet (увага). В шведській мові є чотири базові терміни, що позначують поняття «успіх»: framsteg (прогрес); framgång (вдача); succé (вдача); medgång (вдача, щастя). В китайській мові наступні терміни позначають успіх: вдача, щастя, достаток, результат, досягнення, зусилля, ефективність, прогрес, хвала.

Цікаво, що для аграрних спільнот головною ознакою успіху була робота, худоба та земля, а пізніше – фінансове становище, матеріальні досягнення як результат роботи: для кочових, пасіонарних націй – зброя та активність, сила, міць як засіб здобуття того ж таки багатства, пізніше – внутрішній стан. Ми бачимо також, що поняття «успішності» у багатьох мовах тісно пов’язано зі щастям, вдачею, перевагою та певним моментом – нетривалим, який є підсумком, результатом. Цікавим є збіг денотатів терміну у мовах з різним походженням, тому можна стверджувати, що денотат поняття «успіх» є схожим та, апріорі, бажаним у людства, незалежно від мови, але залежно від вектору розвитку суспільства – аграрне чи кочове.

Ми зібрали також колекцію конотацій поняття «успіх» в різних галузях: філософія, релігія, соціологія, бізнес-середовище, педагогіка, психолінгвістика, яка чітко висвітлила такі акценти: існує дихотомія понять (або – або), неструктурованість та різноплановість ієрархічних структур у понятті успіху, різниця між декларованими поняттями та реально існуючими моделями успішності. Останнє виявляє перші ознаки реальної небажаності певною людиною успіху, або стану успішності: зависокі чи неприйнятні у власному житті критерії успішності, неусвідомленість ментальної (розумової) моделі власного успіху. Тому ми і говоримо про необхідність наукових (зокрема, психологічних) розробок, які допоможуть людству і кожній конкретній людині визначитися, де саме пролягає прірва між денотатом та конотатом успіху.

В проаналізованій нами літературі зустрічаються близько 35 особистісних психологічних компетенцій, необхідних людині для досягнення успіху та 15 прямих (тобто тих, які не є психологічним антонімом компетенцій успішності), що не сприяють досягненню успіху. Наведемо найбільш вагомі компетенції і відповідні метафори ранжованим списком (див табл. 1).

Таблиця 1. Порівняльна таблиця метафор психологічних компетенцій, які чинять вплив на успішність особистості.

Психологічні компетенції успішності:

1.          Знайти себе, своє призначення в житті, уміння за будь-яких життєвих обставин залишатися собою (автентичність). Метафора « Я живу СВОЄ життя»

2.          Уміння взаємодіяти з соціальним середовищем та встановлювати конструктивні відносини. Метафора «Я- АГА (тут у значенні - все в порядку)/ Світ-АГА/ти-АГА!»

3.          Здатність визначити та встановити свій суб'єктивний психологічний простір. Метафора «Я знаю, як мені добре, і мої дії спрямовані на досягнення саме мого ДОБРЕ»

4.          Сприйняття перешкод і невдач – як стимулу. Метафора «Немає помилок, є зворотний зв'язок від життя»

5.          Здатність обирати мотивуючу мету. Метафора «Я хочу жити, тому що я хочу досягти МЕТИ»

6.          Вміння використовувати всі свої внутрішні ресурси. Метафора «Я живу ТУТ І ТЕПЕР, тому роблю все, на що є відгук у моєму серці».

7.          Високий рівень відповідальності за власне життя та його результати. Метафора «Я є той, хто створює моє життя. З усіма його наслідками»

8.          Високий ступінь актуальної ієрархізації мотивів. Віра в свою ідею, наявність цінностей. Метафора «Я маю велике «НАВІЩО» жити»

9.          Рефлексивність, яка проявлена у здатності аналізувати свої дії, вірити в себе і собі, адекватній самооцінці. Метафора «Холодна голова, гаряче серце»

10.       Спонтанність і природність у виявленні, здатність створювати та діяти в умовах невизначеності ситуації. Метафора «життя - це гра»

11.       Певний рівень конструктивної агресії, сміливість (тобто здатність ризикувати). Метафора «А чому б ні?»

12.       Швидкість реакції на виклики від життя, уміння цінувати власний ресурс часу. Метафора «Життя не має вихідних, життя триває саме зараз».

13.       Внутрішня референція. незалежність від думок і дій інших людей, Метафора «Я вирішую»

14.       Проактивність в діях. Здатність бути активним. Метафора «Я є ініціатором»

15.       Конструктивність, позитивні внутрішні установки та спосіб мислення. Метафора «Зі мною все гаразд, я можу впоратися з ситуаціями, які пропонує мені життя»

16.       Мотивація досягнення, а не уникання. Метафора «Я хочу мати, бути, робити»

17.       Воля до влади, глобальність мислення. Метафора «Дивлячись на ліс – я бачу карту місцевості, а не листочки на найближчому дереві»

18.       Високий ступінь професійної майстерності. Метафора «Майстер своєї справи»

19.        Здатність розвивати свою особистість, вчитися. Метафора «Зміни поведінку, навчися нової, якщо не влаштовують результати »

20.       Здоров'я (хороша фізична форма). Метафора «Тіло – джерело енергії»

21.     Здатність отримувати задоволення, базовий емоційний ресурс. Метафора «Життя – прекрасний подарунок!»

Прямі (не антоніми) компетенції, які не сприяють досягненню успіху:

1.      Мінімізація вимог до власного життя. Метафора «Мені досить і поганенького, я візьму собі щось гірше»

2.      Самопожертвування. Метафора «Позиція жертви»

3.      Руйнівні, деструктивні звички, лінощі. Метафора «Неуцтво, невігластво – шукаю задоволення ЗАРАЗ, не задумуючись, чим і як багато доведеться сплачувати»

4.      Перфекционізм, як наслідок відчуття провини. Метафора «Я – не такий хороший, як дехто…як ідеал»

5.      Базовий постійний страх, тривога за себе, своє оточення. Метафора «ОЙ! Жах! »

6.     Рабське наслідування чужого досвіду, чужих критеріїв успішності, копіювання, повторення непрацюючих навичок, неефективної поведінки. Метафора «Наступаю на граблі, на всі граблі і все більше.»

Філософо-релігійні конотації успішності зосереджені на внутрішньому стані, внутрішньому сприйнятті людиною навколишньої дійсності та внутрішньому сприйнятті людиною себе. Важливою також є відмова від певних зовнішніх ознак соціального успіху та формування необхідних психологічних компетенцій[8].

Поняття «успіх» тут часто тлумачиться як благодать, свобода, любов до життя і до Бога. Однак «основною дійовою особою», тобто суб'єктом, і тут є людина. Від способу мислення, дій і вчинків людини залежать його сьогодні і завтра. З-поміж яскравої низки філософів, тут наведемо лише Мераба Мамардашвілі, що узагальнює філософські підходи, він пише про необхідність знайти своє призначення і місце в житті, як запоруку успішного повноцінного існування. Філософи-езотерики, наприклад, Ошо визначає успішність через відчуття повноти і інтенсивності життя, сприйняття життя таким як воно є, власної відповідальності людини за своє життя, сміливості. Микола Реріх писав про успішність, як про можливість і необхідність мріяти і творити. О.Мень (представник християнської філософської доктрини) стверджує, що, прийнявши Бога, людина стає вільною від тягот світу і дістає можливість знайти в своєму внутрішньому світі силу, тому сенс життя, а потім і відчуття успішності він визначав як обов'язковий «рух людини вгору» (еволюція). Думки представників католицтва щодо успіху в мирському житті акцентують необхідність «брати від життя лише те, що потрібно нам для досягнення мети, для якої ми створені…» (Лойова І.), Ф. Аквінський: «Ми є хазяями своїх власних дій, завдяки здатності вибирати те або це…» Представники буддизму розглядають успіх, найбільше досягнення особистості в здатності концентруватися на внутрішніх відчуттях, які в свою чергу визначають успішність життя. Ісламісти наголошують, що аллах не бачить людину слухняною і безголосою, він дає свободу вибору людині для прояву активності і реалізації власного призначення. В іудаїзмі важлива людська діяльність, що враховує загальні природні закони. І втручання вищих сил, що приводить до найбільшого успіху – так би мовити еталонного життя - має місце тільки тоді, коли людина «заробила» це особливими заслугами в рамках законів релігії. Отже, ми бачимо, що філософські та релігійні концепти успішності безпосередньо пов’язані з духовною працею над своїм внутрішнім світом, а успішність – спочатку як стан, потім і наслідки у зовнішньому світі – є нагородою за еволюцію «правильним» шляхом. Тобто шлях – або засіб руху – є важливою детермінантою успішності.

Натомість автори, які писали про бізнес і соціальне середовище, найчастіше виділяли такі властивості (частина з них є в табл. 1), що сприяють досягненню успіху в бізнесі і середовищі соціальних відносин:

1)        вміння ставити цілі в житті;

2)        активна життєва позиція;

3)        послідовність, воля;

4)        бажання мати гроші як засіб гри, влади, а не задля забезпечення життєдіяльності;

5)        можливість керувати власним іміджем в очах обраної референтної групи (створювати статус експерта, гуру, еталонної моделі для більшості; висока згадуваність тощо)

6)        здатність позитивно, конструктивно мислити;

7)        адекватна самооцінка;

8)        незалежність і свобода при прийнятті рішень, можливість обирати «неходжені тропи»;

9)        довіра до себе та власні сили;

10)     вміння встановлювати соціальні контакти (сюди ж входять уміння керувати іншими);

11)     інтуїтивна точність вибору рішень, чи можливість приймати стохастичні рішення (коли результат невідомий наперед) та брати на себе відповідальність за такі рішення.

Згадуються також позитивна енергія (аура), легка незадоволеність, здатність не зупинятися на досягнутому. Тому буде логічним припущення, що соціальні конотації містять в собі три базові сфери – матеріальні здобутки, соціальні відносини та управління власною ефективністю. У літературі соціального напрямку відзначено також необхідність знайти свій унікальний шлях і розробити власну стратегію, яка ґрунтується на сильних сторонах особи. Автори акцентують увагу на тому, що важливо визначити, який успіх важливий для людини – зовнішній (визнання, слава, влада) або внутрішній (внутрішня гармонія)). Інакше кажучи, потрібно робити акцент на тих діях, що спрямовані на досягнення успіху. Така точка зору підтверджується психологами, що виділяють інтелектуальні властивості та можливості людини, адаптивну ментальну модель людини, як провідну функцію у творенні успіху.

Ще один кластер – кроскультурних поглядів на проблему успішності – містить описи, формули ментальності, що є базою для успіху у різних культурах. Найчастіше моделі успіху розподіляють таким чином: Америка, Європа (з розподілом на східну та західну частини), Південно-Східна Азія, Схід, Азія, пострадянські країни. Наприклад, Генрі Форд говорить про силу Америки, яка в єдності та свободі, тобто свободі працювати розумну кількість годин та отримувати за це достойну винагороду. Е.Фромм говорить про американське «щастя» під іншим кутом зору, основна думка Фромма, що пише про погляди прогресивних американців, така: надмірність у володінні матеріальними благами не робить людей щасливими. Американська модель успіху за літературними джерелами – в активній, домінуючій позиції, працездатності.

Дослідження, які було проведено в США, Канаді, Японії, показали, що всі кроскультурні моделі поведінки людини визначаються наступними 16 мотивами: визнання, честь, родина, фізична активність, цікавість, помста, спокій, статус, взаємовідносини, прожиток, ідеалізм, влада, порядок, романтика, накопичування, незалежність [6, 10, 12, 14]. Як на Заході, так і на Сході (Японія) серед основних мотивів життєдіяльності є мотиви, що спрямовані на досягнення, так би мовити, «зовнішнього» успіху: визнання, влада, статус.

Ми наведемо кроскультурні моделі стисло – формулою. Модель успіху Америки виражена формулою: високий професіоналізм, конкретика, стислість + самостійність + відвертість, спонтанність + енергійність + дружелюбність + висока мотивація досягнення + егоцентризм + швидкість + напористість, агресивність + цілеспрямованість. Наявне позитивне ставлення до індивідуального успіху.

Англійська модель успішності це гнучкість + сімейність + відгук на ініціативу + прагматичний підхід + уміння уникати гострих кутів + дотримуватися ритуалів + загальнолюдські цінності + національні ідеали. Позитивне відношення до успіху у людських відносинах.

Французька модель відрізняється тим, що успішними є ті, хто може зберегти свою незалежність, гнучкі. Важливим є досягнення успіху соціального логічним шляхом, виходячи з «загальних принципів», позиція «Пан або пропав», також характерним для успішних є конфронтаційний тип взаємодії, хоча при цьому прагнуть зберегти традиційні для французької нації риси поведінки: чемність, ввічливість, люб'язність і схильність до жарту і невимушеності в спілкуванні.

Модель успішності для німецької культури характеризується такою формулою: педантичність + обачливість + мотивація у досягненні тільки тоді, коли упевнені в можливості знаходження рішення + ретельно опрацьовують свою позицію, свою модель успіху + послідовність + пристрасть до точності, пунктуальності і суворої регламентації поведінки. Слід також пам'ятати, що німці сприймають успіх з повагою тоді, коли ви будете процедурним, та якщо надаєте велике значення титулам, акуратності і педантичні та дотриманню всіх домовленостей.

Японська формула успіху складається з партнерства + урахування

позиції сили + уникання зіткнення позицій + доброзичливість та щирість + велика кількість уваги приділяється малозначущим деталям + на досягнення успіху витрачається чимало часу. Точність у всьому і обов'язковість — одна з найважливіших рис японського стилю у досягненні успіху, позитивне сприйняття успішності при підтримуванні зовнішньої сторони єдності і гармонії.

Сусіди вищезгаданої нації – Південна Корея – в успіху люблять «брати бика за роги», індивідуальній підхід (не так, як у всіх), не люблять загальних міркувань, логічна послідовність і чіткі взаємозв'язки. Вони понад усе схильні до простих шляхів досягнення.

Китайська формула характеризується «духом дружби», ритуали, вигода, тривалість успіху, довгостроковість – це продиктовано філософською базою. Арабський стиль досягнення успіху - довіра між партнерами, успіх не тільки для себе, а і для близького оточення. Для арабських країн Персидської затоки характерні відчуття власної гідності, пошана і коректне ставлення до своїх колег. Гордість за дотримання і повага до місцевих традицій. Орієнтуються у виборі моделі успіху на минуле, постійно звертаються до своїх коренів. Основна межа їх поведінки — опора на історичні традиції своєї країни, більшість арабів — прихильники сильного правління і адміністративних правил поведінки. У їх поведінці дуже сильні ісламські традиції, які істотно впливають на вибір моделі успішності.

Українська модель зараз представляє досить великий інтерес, оскільки за останні роки змінюється. Специфічна риса української формули полягає у тому, що ми зосереджені в основному на загальних цілях, мріях і відносно мало уваги надаємо тому, як їх можна досягти. Тому часто занижують амбіції, діють обережно, не ризикуючи, з обмеженням ініціативи, частим копіюванням чужої моделі, без розгляду власних варіантів рішення. Українська тактика досягнення успіху відрізняється ще і тим, що на початку є значне завищення вимог, і тільки шляхом тривалих перевірок, похибок відбувається зниження позицій. Часто метафорою успіху є — „відрубати собі шматок побільше”. Особливістю поведінки українців при досягненні обраних критеріїв є швидка зміна настроїв і установок відносно себе, свого шляху та свого успіху, зацікавленість тільки в особистім «Я», при цьому навколишній світ не є чинником інтересу.

Почнемо розгляд кластеру вікових уявлень про успішність наступною цитатою (рос): «… Логика биографий успешных людей совпадает с логикой этапов жизни человека, открытых еще в древней Индии законами Ману. Ими считалось, что человек последовательно проходит четыре стадии жизни: ученик, домохозяин, отшельник и нищий. … ученик — это человек, получающий образование, помогающее ему устроиться в жизни и понять самого себя. Это этап школьника и студента. домохозяин — это работник, делающий карьеру и добивающийся в ней к пятидесяти годам каких-то высот. Отшельник — это человек на пенсии, который передает дела молодым и присутствует на правах старшего консультанта. Если он правильно строил свою жизнь, то на этом этапе он наслаждается плодами своей деятельности…. Нищий — это человек на смертном одре, оставляющий все земные блага, готовящийся к переходу в иной мир и думающий о нем. Чтобы жизнь строилась гармонично, важно не перепрыгивать эти этапы, соблюдать их последовательность, выполняя каждый из них совершенно и не застревая на них больше, чем нужно…» [9]

Концепт моделі успіху у віковому кластері будується за принципом: соціальний статус + вікові + рольові очікування, при цьому виконання основних життєвих завдань людьми середнього дорослого віку багато в чому залежить від структури, змісту та перетворення ментальних моделей світосприйняття людини. У дитинстві успіхом є розвиток когнітивний, вербальний, психосоціальний та фізичний згідно до норм. Починаючи з підліткового віку цих нормативних критеріїв недостатньо для характеристики – успішний чи ні. Нормативи доповнюються статевими нормами, відносинами з родиною, оточенням та собою, відношенням до світу та знаннєвими нормативами. Все більшу роль починають грати психологічні критерії успішності проти нормативних критеріїв. Наприклад, головними завданнями періоду юнацтва (за епігенетичною теорією Е. Еріксона це 16-21 рр.), є незалежність та формування рольових ідентичностей одночасно з формуванням близькості у взаєминах, і успішністю є вирішення цих завдань.

У ранній дорослості авторами визначено три групи. Перша – 22-28 років – вікові завдання такі: 1) сформувати мрію, яка буде вести людину, мотивувати; 2) поєднати мрію з реальністю – зробити її досяжною, 3) потім знайти наставника, 4) побудувати кар’єру, 5) встановити близькі стосунки. Друга група, від 29 до 35 - у цей період завданням є переоцінка мрії, перевірка п’яти попередніх задач та додатково: перехід від учня – до майстра по 3-й задачі, формування поваги до автономії інших та посилення функції соціальної реалізації (є розбіжності у жінок і чоловіків), формування моделі батьківства. У віці 36-42 головними завданнями є виховання своїх дітей, зміна моделі мислення, пристосування до нових умов; рівновага – соціальна та сексуальна; емоційна гнучкість; перевага інтелекту, розумова гнучкість проти ригідності; диференціація Его, самотність проти захоплення власними ролями. Головним конфліктом є перевірка оточення – чи з тими я живу? Чи тих я обрав, обрала?

У середньому віці етапність виглядає наступним чином: початок 43 – 49 років, середня частина 50 – 56 років, пізній середній вік 57-63 роки. Задачі розвитку людини в цей період виділив Р.Пек: генеративність – проти стагнації, прийняття цінності мудрості перед фізичною силою; трансценденція тілесного проти поглиненості тілесним; трансценденція Его проти поглиненості в Его (ставлення до смерті також входить до цього конфлікту), і успішною людина є, коли вона дійсно вирішує ці завдання на протязі життя. К.Хейвігерст виділив як найважливіші такі завдання періоду: утримання соціальних та фінансових досягнень для підтримки обраного життєвого рівня; досягнення зрілої громадянської та соціальної відповідальності; вибір адекватних моделей проведення вільного часу; допомога дітям у подорослішанні; посилення особистісного аспекту сімейних відносин; прийняття фізіологічних змін середини життя, пристосування до них; пристосування до взаємодії з батьками, які старіють.

Пізня дорослість – 63-103 роки, в цей період людина повинна вирішити такі задачі: прийняття морфо-функціональних, фізіологічних, когнітивних, та соціальних змін, переоцінка власних умінь та здібностей, що змінилися, формування адаптивної моделі спілкування через зменшення соціального шару навколо людини, зміна статусу, збереження ідентичності, цілісність Его проти відчаю, перегляд моделі отримання задоволення від життя. Після цього віку існує мало досліджень вікових завдань, тому ми можемо аналізувати лише життя епічних героїв – на кшталт Соломона (120 років).

Отже, успіх має вікову залежність, яка полягає у вирішенні завдань та адекватному сприйнятті змін, що відбуваються з людиною протягом життя. Вікова періодизація, наведена нами, індивідуально змінна (кожна окрема особистість може раніше чи пізніше проходити певні вехи) та є залежною від статі, кроскультурних розбіжностей [7, 8, 9, 10, 13, 14, 15, 17, 19].

Цікаво, що і професійні надбання також пов’язані з віком. Так, Б.Г. Ананьєв указує, що кульмінаційні моменти в хореографічній діяльності наявні між 20-25 роками, в музичній та поетичній діяльності – між 30-35 роками, в той час як в науковій, філософській та педагогічній сферах кульмінація досягається значно пізніше, між 40-55 роками. Щодо соціальних норм досягнень, то тут до уваги беруться вікові рамки, що встановлені суспільством в питанні досягнення успіхів в тій чи іншій професійній сфері. Якщо віково-рольові очікування для вчених-гуманітаріїв, як показано в дослідженні Н.В. Паніної, відносять захист кандидатської дисертації приблизно до 28 років, а докторської – до 40 років, то 25-річний кандидат наук громадською думкою буде розглядатися як досягший значного життєвого успіху, а свіжоспечений 40-річній доктор наук – як аутсайдер [4]. Слід відмітити також момент послідовності та своєчасності успішного проходження всіх життєвих етапів діяльності людини: автори пишуть про важливість досягнень відповідно до життєвих етапів. Не вважається успіхом бути вундеркіндом, натомість наполеглива праця, яка привела до надрезультатів, і особою, і оточенням вважається успіхом, вона підкріплена емоційним виграшем.

Вікові конотації успішності тісно пов’язані з гендерними аспектами нашого дослідження. У суспільстві існують гендерні нормативи успіху, які інколи конфліктують з психологічними та віковими нормативами. Наприклад, як вважає К.Л. Мiлютiна, якщо реальна поведiнка не збiгається з нормативами, то суспiльство здiйснює певний тиск на свiдомiсть людини, використовує певнi санкцiї. Інколи цi санкції є досить жорсткими: ізоляція, гоніння тощо. Як результат — людина переживає почуття провини, сором, внутрiшнi чи зовнiшнi рольовi конфлiкти. Щоб уникнути неприємних переживань, людина прагне задовольнити суспiльнi очiкування, засвоюючи більш-менш адекватнi суспiльним вимогам форми гендерно-рольової поведінки [14]. Тому поняття «успішна людина», «успішна жінка», «успішний чоловік» здатнi впливати на гендерний розвиток людини, накладаючи обмеження на її самореалiзацiю.

Тема гендерних відмінностей у зв’язку з психологією успішності в досліджуваній літературі акцентується на соціальних очікуваннях залежно від статі. Наслідком створених суспільством стандартів та стереотипів, що чинять вплив на процес виховання та процес становлення особистості, є обмеженість в розвитку тих властивостей людини, що сприяють реалізації та досягненню успіху. Виділяється така розбіжність: успішний чоловік – це той хто: 1) знайшов свій шлях, діло, реалізував свою мрію; 2) має позитивну динаміку у власному виборі. Успішна жінка, натомість, це: 1) реалізована жіночність; 2) материн-ська функція; 3) реалізувала себе як професіонал, особистість, знайшла свій шлях; 4) реалізувала свій творчий потяг (через створення нового, красивого у будь-якій обраній галузі: малювання, поезія, садівництво, тощо).

У проведеному аналізі показано, як саме конотація поняття «успіх» пов’язана з кроскультурними, гендерними, віковими та семантичними наповненнями. Далі ми подаємо неранжованим списком: висновки щодо загальних базових принципів побудови „профілю” успішності.

·            успіх - це тимчасовий здобуток, який приходить як винагорода за послідовні зусилля;

·            важливим є вибір суб'єктивно вірного, індивідуального вектора,

·            мети, бажань, домагань і т.д.;

·            існують індивідуальні особливості, які роблять можливим відчуття успіху більшою чи меншою мірою, так би мовити, «психологічні координати» успішних;

·            успіх безпосередньо пов'язаний з комунікаціями;

·            є гендерні відмінності у відчуттях і поняттях успішності, і є об'єднуючі принципи;

·            існують філософські платформи, в яких виділено дві базові відмінності: зовнішня орієнтація успіху як визнання, затребуваність; і внутрішня – стан, відчуття, а також теософські течії, які розвивають ідеї, що виражені в цих двох платформах;

·             існують кроскультурні відмінності, норми і відношення, що склалися історично, до «успіху» і «успішних»;

·            успіх розглядається, крім того, в двох суперечливих локусах контролю – зовнішньому („пощастило) і внутрішньому(„я і є мій успіх”), кожен з яких має свою аудиторію;

·            вікові ментальні моделі накладають свої фільтри на модель «успіху»; успіх, яким його уявляють 20-ти річні, значно відрізняється від моделі 30, 40, 50-ти річних;

·            соціально-історичне середовище різних країн, економічний чинник, бізнес-моделі та ін. також передбачають різні моделі успішності;

·            дихотомія поняття «успіх» обумовлена важливістю і високою емоційною цінністю поняття;

·            останній виділений нами принцип – індивідуалізація моделі успіху або наявність еталонної моделі, технології, способу життя, шляхів, які приводить до успіху.

У проведеному раніше дослідженні нами запропоновані такі універсальні критерії у визначенні моделі успіху. Перший критерій - це суб'єктивне відчуття задоволеності життєдіяльністю та її результатами по п'яти базових рівнях: фінансовий достаток, емоційний базовий ресурс, стан здоров'я, афективні і професійні стосунки або здатність встановлювати конструктивні взаємовідносини, здатність змінювати поведінку (побутова форма – здатність вчитися). Зазначимо, що суб'єктивне задоволення виникає, коли в значущих шарах мають місце очікувані результати. Проте успіх і неуспіх усвідомлюються і переживаються не у всякій, а лише в значимій для майбутнього діяльності особистості. Другий критерій – це ефективність зв'язків між рівнями, відсутність не усвідомлюваних конфліктів між рівнями і на кожному рівні[8].

Отже, під поняттям «успіх» ми розуміємо діяльність, яка супроводжується певним станом, вона спрямована назовні або всередину і приводить суб'єкта діяльності до бажаного результату, який перевіряється об'єктивно або суб'єктивно, з прогнозованими або допустимими витратами і на бажаний термін; можливим є виділити модель діяльності такою, що приводить до успішних наслідків, і повторити її. Ми прямо пов’язуємо успішність з функціонуванням інтелекту, когнітивними утвореннями, які формують індивідуальні «карти світу» - ментальними моделями. Проведений аналіз свідчить також про необхідність поєднувати у дослідженні з психології успішності мультидисциплінарні знання (від філософії, медицини, релігійних джерел, соціології, педагогіки та бізнес-моделей) з суто психологічними надбаннями.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.     Абрамова Г.С. Возрастная психология. Учебник. - М.: Гуманитарное агентство “Академический проект”, 1997. - С. 491

2.     Адлер А.Очерки по индивидуальной психологии/(Пер.с нем., Науч. ред. Новикова А.М.).-М.:Когито – центр, 2002. – 218 с.

3.     Аквинский Фома. Сумма теологии. Часть 1. Вопросы 1-43/ Пер. с лат. С. Еремеева и А. Юдина. – К.: Ника – Центр, Эльга; Спб.: Алетейя, 2007.- 560 с.

4.     Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания. - М.: Изд-во "Институт практической психологии"; Воронеж: НПО "МОДЭК", 1996. - 384 с.

5.     Блаватская Е.П. Закон причин и последствий, объясняющих человеческую судьбу: (Карма). – Л.: ЛИК «Северо – Запад» : Инновац.- творч.объединение «Ин Тос», 1991. – 23 с.

6.     Богуславский И. Н. Американский успех: люди и символы / Иосиф Богуславский. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 251 с.

7.     Джемс Уильям. Психология (Перевод) / Под редакцией (и с предисл.) Л.А. Петровской. – М.:Педагогика, 1991.- 367 с .

8.     .Ільіна Ю.М. Характеристика адаптивної ментальної моделі людей середнього віку // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д.Максименка. – К., 2007. – Вип. 35. – С. 100-106.

9.     Ключников С. Ю. ФАКТОР УСПЕХА: Новая психология саморазвития – М.: Беловодье. 2002. – 480 с.

10.  Коваленко Н. П. Психология успеха. – СПб.: Издательский дом "Нева"; М.: "Олма-Пресс Образование", 2003. – 160с.

11.  Крайг Г. Психология развития. – СПб: Питер, 2002. – 992 с.

12.  Максвелл Джон. Путешествие от успеха к успеху. – Мн.: ООО «Попурри», 2003. – 288 с.

13.  Мамардашвили М.К. Необходимость себя: Введение в философию, доклады, статьи, философские заметки / Составитель и общ. ред. Ю.П. Сенокосова. – М.: Лабиринт, 1996- 430 с.

14.  Психология жизненного успеха. – К.: НАН Украины, 1990. – 147 с.

15.  Форд Г. Моя жизнь, мои достижения / Г. Форд; пер. с англ. Е. А. Бакушева. – Мн: ООО «Попурри», 2004. – 350 с.

16.  Фрейд З. Избранное. - Ростов н/Дону: Феникс, 1998. - 352 с.

17.  Фромм Э. Иметь или быть?; [пер. с англ. Н. Петренко]. - Киев: Ника-Центр, 1998. - 400 c.

18.  Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. - 2-е изд. - СПб.: Питер; М.: Смысл, 2003. - 860 с. (стр.280)

19.  Юнг К. Дух и жизнь: (Сборник) / Пер. с нем. П.О.Акопяна под ред. Д.Г. Лахути. – М.: Практика, 1996 - 551с.

20.  Янів В. Нариси до історії української етнопсихології / Упоряд. М. Шафовал. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - 341 с.